?

Log in

Вид сверху лучше

Originally posted by alisine at Вид сверху лучше
 Love Parade в парке Тиргартен. Берлин



Спутниковые тарелки в Алеппо. Сирия





Остров Пальма Джумейра в Дубае. ОАЭ




Поля тюльпанов возле Лиссе, Нидерланды



 
Смотреть фсё... )
mantyk18
На Львівщині передумов для зростання цін немає

В Україні подекуди спостерігається підвищення цін на окремі групи товарів. В основному, це стосується продовольчих. Що відбувається на ринках Львівщини та чи виправдали себе соціальні магазини – в інтерв’ю із заступником голови Львівської ОДА Геннадієм Дмитренком.


– За даними моніторингу, впродовж останніх десяти днів в цілому по Україні спостерігалося зростання цін на хліб, молочні продукти, гречку, овочі. Яка ситуація на Львівщині? Чи є передумови до зростання цін?

– Нагадаю, днями відбулася селекторна нарада під головуванням міністра економіки України Василя Цушка. Одне з основних питань, яке обговорювалося, – цінова ситуація в цілому по країні. Приємно відзначити, що Львівська область займає одне з останніх місць по зростанню цін в Україні.

Тенденція до зростання цін спостерігається тільки на кисломолочні продукти.

Але це суто сезонний аспект. За всіма іншими категоріями продуктів зростання цін не спостерігається. Думаю, що до кінця цього року на Львівщині ціни зростати не будуть.

Львівська облдержадміністрація тримає на постійному контролі це питання. Крім того, за нашою ініціативою кожні вихідні у районах області проводяться ярмарки з продажу сільськогосподарської продукції за цінами виробника. Складено відповідний графік. Голова Львівської ОДА Василь Горбаль постійно контролює це питання і щопонеділка, під час наради, усі ці моменти обговорюються. Тому можу сказати, що цінова ситуація в нашій області стабільна.

– Якщо я не помиляюсь, було кілька виїздів на ринки Львова. Яка там ситуація з цінами? Що побачили?

– Було три виїзди на ринки Львова. Побачили ми там хаос. На деякі товари у підприємців були відсутні накладні, на соціально значущі продукти харчування були безпідставно завищені ціни. Дійшло до того, що перед нами просто зачинялися лотки, магазинчики, кіоски. Але незважаючи на це все, нам вдалося навести порядок. Звичайно, не обійшлося без застосування адміністративних санкцій.

– Експерти прогнозують здорожчання цін на цукор. Раніше говорилося, що на Львівщині достатньо цукрового буряку для забезпечення потреб області. Якими будуть Ваші прогнози? Чи варто нам готуватися до підвищення цін на цукор?

– Я не виключаю, що по Україні ціна на цукор може зрости. Але в нашій області такі тенденції не спостерігаються. Потреби Львівщини повністю забезпечує Радехівський цукровий завод.

– Здається, ЛОДА підписала меморандум з виробниками цукру?

– Так, ми підписали чотири меморандуми: з виробниками хлібобулочних виробів, з виробниками цукру, кисломолочної продукції і з реалізаторами та виробниками фармацевтичної продукції. Вони діятимуть до кінця року.

– Що стосується соціальних магазинів. Вони себе виправдали?

– Знаєте, раніше лунали думки стосовно того, що це передвиборчі технології, що після 31 жовтня хліб за цінами виробника вже не буде реалізовуватись. Можете самі пересвідчитись, що в магазинах Львова і області й досі продається хліб за ціною 2,46 грн 2,86 грн. На цьому тижні голова Львівської ОДА підписав розпорядження щодо Концепції розвитку мережі соціальних магазинів. На Львівщині діє близько 80 магазинів, де реалізується хліб і кисломолочні продукти за соціальними цінами. Ми тісно співпрацюємо з нашими виробниками щодо цих питань. Можу Вас запевнити, що соціальні магазини продовжуватимуть працювати й надалі.

Пізніше ми плануємо провести опитування громадян щодо їх думки з впровадження соціальних магазинів, а також щодо хліба, який реалізується за цінами виробника.

– У Львівській ОДА відбулася зустріч з підприємцями Львівщини, які висунули низку пропозицій до Податкового кодексу. Чи всі вони враховані? Чи дослухався Київ до Львова?

– Ми досить оперативно і конструктивно спрацювали по цьому питанню. Усі пропозиції підприємців Львівської області були узагальнені і відправлені за підписом голови ЛОДА Прем’єр-міністру України Миколі Азарову і голові Верховної Ради Володимиру Литвину – частина з них врахована.

Розмовляв Руслан Заєць, ФМ Галичина
Митники Львівської області погоріли на контрабанді. На митних пунктах пропуску «Рава-Руська – Гребенне», «Краковець - Корчова», «Шегині – Медика» Львівської митниці викрито схему ввозу товарів на митну територію України без будь-якого контролю та оподаткування. Сприяння митників у контрабанді викрила 10-денна перевірка Державної митної служби.
повідомив у коментарі радіо ФМ Галичина заступник голови Держмитслужби Степан Дериволков.Так, за його словами, невдовзі буде оголошено наказ Держмитслужби про звільнення 55 працівників, висловлення догани 14 працівникам (у тому числі – трьом начальникам митних переходів), а 15 осіб буде понижено у званні і рекомендовано перевести на роботу в інші органи митної служби. Відповідні матеріали також будуть направлені для подальшого вивчення до Генеральної прокуратури України. Натомість начальник Львівської митниці Роман Микитюк зазначив, що про існування схеми переміщення контрабанди керівництво митниці здогадувалося, але викрити її без даних з польського боку було не можливо.
Пристрасті по ЄВРО-2012. Будівельників євро стадіону, які вимагали свою зарплату, звільнили. Причина звільнення, пояснюють робітники, через те, що вони почали страйкувати через трьохмісячну заборгованість зарплати і цим створили цікавість журналістів до конфлікту.
Розповів у коментарі радіо ФМ Галичина один зі звільнених робітників. Він також додав, що вчора Комфортбуд видавав заборговану зарплату. За його словами, робітникам, які менше страйкували видали зарплату повністю. Натомість звільненим виплатили лише частину зарплати за вересень. Варто зауважити, що минулого тижня, коли виник конфлікт на євро стадіоні Директор «Альткомкиївбуд»Василь Огороднік переконував журналістів, що звільняти нікого не будуть.
Нагадаю, наприкінці минулого тижня робітники євро стадіону вийшли на акцію протесту через те, що їм вже три місяці не виплачували зарплати. Наразі коментарів іншої сторони конфлікту немає – на телефонні дзвінки вони не відповідають.
На чужині вітер віє - на Вітчизні сонце гріє!
Як зазначив на відкритті презентації книги голова журі конкурсу, лауреат премії ім. Т. Шевченка Ігор Калинець, участь у конкурсі взяло 156 дітей з різних областей держави, але лише третина доробку увійшла до збірки. „Ми обрали на власний розсуд 50-60 творів, але все, що нам надіслали, заслуговує на публікації", — повідомив Ігор Калинець для „МУ".

На конкурс „Діти емігрантів про себе" було надіслано позитивні твори українських школярів — серед яких казки, п'єси, нариси, сповіді, інтерв'ю. Єдине, що об'єднує юних авторів, — їхні батьки поза межами України на заробітках і мають можливість бачити їх лише декілька разів на рік.

Основна мета конкурсу — це аналіз думки емігрантів для об'єктивної оцінки сучасного стану еміграційної спільноти.

Міжнародний інститут освіти, культури і зв'язків з діаспорою спільно з Фондом Арсенія Яценюка „Open Ukraine" цими днями у стінах Львівської обласної держадміністрації провів презентацію збірки „Діти емігрантів про себе", до якої ввійшли твори та малюнки дітей емігрантів - учасників однойменного Міжнародного конкурсу.

Після презентації книги відбулося обговорення соціально-економічних та морально-етичних проблем, породжених „четвертою" хвилею української еміграції за круглим столом „Новітня еміграція: проблеми соціального і національного сирітства".

Проте молоді переможці конкурсу „Діти емігрантів про себе" сумніваються у розв'язанні еміграційного питання. Переможниця конкурсу, вихованка ЗОНІ №5 м. Ізяслав Хмельницької області Оксана Міщук вважає, що це „просто замилювання дійсно важливої проблеми української нації".

По закінченні круглого столу кореспондент "Молоді України" поспілкувався з політологом, соціологом, завідувачем сектору етносоціальних досліджень Інституту народознавства НАН України Ігорем Марковим.

— Пане Ігоре, яке на сьогодні становище українського емігранта?

— Наша трудова міграція величезна. Кожен українець, який опинився в міграції, зазнав морального стресу. Це сильні люди і дуже прикро, що українська держава, українське суспільство не можуть чи не хочуть використати їхній потенціал.

Лабораторія соціальних досліджень ЦППІ комплексно проаналізувала стан української трудової міграції, особливо в основних країнах перебування.

— Розкажіть про організацію цього дослідження.

— Поводилося воно з благословення Блаженнійшого Голови Української Греко-Католицької Церкви Любомира Гузара. Завдяки його опіці і підтримці, ми зробили польові соціологічні дослідження, мали величезний масив експертного потенціалу — співпраця з людьми, причетними до трудової міграції в кожній країні, почавши від заступників міністрів і закінчуючи неурядовими організаціями, в тому числі і з церквою. Це дозволило створити цілісну картину української трудової міграції, включаючи історичний її аспект.

— Які особливості нинішньої української міграції порівняно з відомими в історії?

— Українці виїжджають, коли їх жене лихо —економічні чи політичні катаклізми. І цим ми повністю споріднені з основними державами та народами Європи.

Ця спорідненість дає змогу швидко інтегруватися українцям у суспільстві ЄС.

Українська трудова міграція — інтенсивний досвід України в ЄС, який на сьогодні мало хто помічає, і який сьогодні розглядають у вигляді загроз європейських політиків.

Щодо особливості міграції. Вона належить до циркулюючої, яка відбувається в умовах глобалізації. Це означає, що 80% українських мігрантів готові повертатися на Батьківщину, але майже ніхто з них не може сказати, коли саме І в цьому є велика проблема — українські мігранти працюють за кордоном на свій страх і ризик. Дуже часто на нерегулярних основах, і разом з тим вони є величезною матеріальною силою української держави. За нашими експертними підрахунками, на сьогодні українці вносять в держбюджет понад 20% ВВП.

— Якщо ці відсотки перевести, то вийдуть мільйони гривень. Все-таки, чого не вистачає вдома, аби українці не виїжджали за кордон?

— Міграція — підтвердження розбалансованості українського суспільства. Ми маємо велику кількість мігрантів в ЄС, які полишені опіки своєї держави. На превеликий жаль, мало українців зареєстровано в посольствах. Маємо повну відсутність державної міграційної політики. Небагато потрібно зробити українській державі, щоб стимулювати повернення своїх людей додому. Насамперед, слід створити податкові умови для представників малого і середнього бізнесу. За нашими підрахунками, вже зараз готові повернутися близько 10% українських мігрантів.

Для початку потрібно вирішити двоє завдань на рівні держави — це пенсійне забезпечення та переведення стажу в Україну, заробленого за кордоном. Це все впирається у відсутність угод України з державами перебування українських мігрантів.

— З якими країнами, на вашу думку, не буде проблем під час домовленостей про українських мігрантів?

— Найбільш негативно налаштовані проти української міграції Німеччина та Франція. Але на півдні Європи маємо прихильне ставлення до українців. Наприклад, в Іспанії, де переважно сімейна міграція.

— Отже, ступінь самоорганізації українців за кордоном невисокий?

— На жаль, саме так. Основними центрами гуртування українських мігрантів є церква. Там українці розв'язують наболілі проблеми. Спільноти української греко-католицької церкви є добрим прикладом для християнського спілкування взагалі.

На завершення скажу, що українська міграція є частиною глобальних міграційних потоків — її не можна скасувати. Змінився світ, людина шукає, де краще, особливо це стосується молодшого покоління мігрантів..

Руслан ЗАЄЦЬ.



Історична правда

Історична правда
Ми живемо у суспільстві, коли історична правда стає зброєю у національних конфліктах чи не усіх держав світу. Зброю з історії зробила політика, адже її використовують під час передвиборчих кампаній та з метою захоплення влади.
Історія – це наука, яка не має меж у своєму розумінні – це надає їй такої характеристики як мінливість. Історію кожна людина трактує по-своєму – так як вона вважає це за потрібне їй і своїй нації. Отже, історична правда – різношерста через те можна стверджувати, що чітко окресленої правди немає – краще вживати терміни „історична здогадка”, „припущення”, „особистий погляд на історію”. Історію ми сприймаємо на підсвідомому рівні – читаємо книги тих чи інших авторів – непомітно для себе ж стаємо їхніми заручниками у тій думці, яку вони описують. У школі це можуть бути вчителі історії, які дуже часто мають іншу думку, аніж та, що викладена у підручнику – переважно це теми Голодомору 1932-33 рр, стосунків між радянськими військами та «бандерівцями».
Звісно носієм „корисної” для когось інформації є ЗМІ, які й дестабілізують ситуацію серед простолюду. Надзвичайно легко зробити це сьогодні, коли практично будь-яка організація може дозволити видавати свою газету і писати те, що корисне саме їй. Так, і українські ЗМІ, які під впливом Росії проводять багаторічну інформаційну атаку щодо того, що східні землі України та Крим є російськими – і опинилися в Україні лише, тому що так склалася доля... Не оминають боком й представники „специфічних” ЗМІ й проблему українського націоналізму, який асоціюється переважно з діяльністю ОУН-УПА, бандерівцями.
Історичної правди у абсолютній формі існувати не може, тому що переважно її несе людина, яку не можна вважати незаангажованою та дійсно обізнаною у політичних подіях. В історії, як і в літературі є можливість читати текст між рядками... Цікаво, що ми шукаємо між рядків навіть те, що не було закладено самим автором чи винуватцем історичної події, і вже коли знайдемо/придумаємо щось використовуємо це проти нашого ворога...
Націоналізм формується та живе у кожній правильно вихованій сім’ї і тому його називають основою держави. Націоналістична історія України у ЗМІ, книгах, фільмах подається двобічно – і це звісно несе за собою ряд проблем та чинників, які гальмують процеси національного пробудження та стають перешкодою у будівництві міцної незалежної країни. Не секрет, що до розбурхання ситуації навколо національної ідеї в Україні докладають чимало рук російські чиновники. Чому Степан Бандера є ідеалом для національно-свідомих українців і водночас найбільшим ворогом для росіян? Ця віха історії - це перший і найважливіший крок Росії до того, аби знищити те підґрунтя, на якому тримається України – національній ідеї. Факт те, що найміцніше її зафіксував Степан Бандера.
Не дарма великого галасу зчинив у суспільстві масштабний проект „Великі українці”. Вже сьогодні відомо, що за достовірним голосуванням українців „Великим українцем” став Степан Бандера. Але що було б, якби така ситуація залишилася? Керівництво каналу, до речі, яке фінансується російськими бізнесменами, побачило в тому ймовірність росту серед українців національної свідомості, це змусило б людей сходу та півдня України зацікавитися такою постаттю як Степан Бандера. Переконаний, що якби кожен переглянув ще раз історію навколо С. Бандери – думки б кардинально змінилися. А так продюсери проекту зробили великим українцем Івана Мазепу - ту людину, яка хоча б трішки була наближена до Росії, попри подальшу зраду Цареві.
Російський публіцист Олександр Волконський писав, що гетьман Мазепа, який нагороджений Петром Великим орденом Іуди, воював на боці Карла XII проти слов’ян, таким чином робили і бандерівці, які своїми вчинками бажали отримати прихильність Німеччини. Сьогодні ж націоналісти, на думку О. Волконського, працюють над тим, аби провести колонізацію України та прикріпити Україну до НАТО, натомість зруйнувавши дружні стосунки з Росією.
Варто посперечатися з російським публіцистом щодо того на чиєму боці воювали воїни ОУН-УПА під час Другої світової війни. Більшість істориків (переважно, які не потрапили під вплив радянської влади) говорять, що воїни УПА боролися за свою країну, яка не повинна була мати нічого спільного ані з Польщею, ані Росією.
Потрібно зауважити, що Україна і Росія вже 17 років є окремими незалежними державами. Закономірно, коли ти незалежний - ти сам відповідаєш за всі свої рішення і робиш те, що буде тобі корисним. В Україні ж все навпаки. Та національна українська ідея, що тліла навіть у найжорстокіші та проблемні часи, у нинішній час повинна була б розгорітися ще більше. Але це чомусь не відбувається. Д. Донцов говорив, що всі проблеми всередині країни виникають через керманича. Так. Не тими справами сьогодні займаються наші політики – вони, немов пси у московському нашийнику, який обмежує їх у можливостях. Робіть щось, панове!
Історична правда – це всього-на-всього метод, який використовують певні особи задля корисної мети. Таким чином виникають соціальні і політичні міфи, в яких ми живемо щодня і вже сприймаємо їх за важливе.
Руслан ЗАЄЦЬ,
студент факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка, член НСЖУ.
Зміцнював би національну свідомість
У часи незалежності України, як ніколи, почали говорити про українську національну свідомість. Адже саме на цій основі можна будувати міцну державу. Проте, що ховається за цими словами, очевидно, більшість й до сьогодні не здогадується. Адже слова про національну ідею ми переважно чуємо з вуст керманичів нашої держави переважно тоді, коли у Верховній Раді планується ухвалення важливого для когось законопроекту або ж напередодні виборів - чи то президентських, чи то парламентських.
Універсальна енциклопедія зазначає, що „національна свідомість” - це сукупність теоретичних, буденних, масових, елітних, власне національних і зарубіжних ідей, настанов, прагнень, культурних набутків, які сприяють прогресивному розвитку нації в усіх сферах її функціонування; універсум буття нації.
А чи можна говорити про високий рівень національної свідомості серед українців, якщо й нині не можуть вгамуватися суперечки щодо статусу російської мови в Україні, подальша політична орієнтація нашої країни залежить від інших країн і розривається між Сходом та Заходом. Найприкріше те, що всі ці суперечності виникли на рівному місці завдяки політичним технологіям, а жертвами цього стали українці. Вони загубилися у справжності подій, що відбуваються навколо них - політичні міфи, які практично всюди (у ЗМІ, виступах, мітингах), на підсвідомому рівні виконують свою справу.
В Україні досить низький рівень національного відчуття у дітей та молоді. І вони в тому не винні, тому що в нашій країні відсутні гідні умови, які б зміцнювали національну гідність.
Велика відповідальність у зародженні національної свідомості у майбутнього покоління покладається на їхніх батьків та вчителів у школах. Тому основну роботу популяризації української ідеї потрібно проводити у дитячі та шкільні роки - адже саме в цей період зароджуються та формуються першопочатки національної свідомості.
Пробуджувати зацікавлення учнів та студентів до української історії та сучасності потрібно пощаблево - розпочинаючи з дитячого садка і до самостійного усвідомлення патріотичності.
Пропоную до вашої уваги оглядовий проект, який, можливо, стане поступом у формуванні справжньої національної свідомості серед українців і зосереджений на актуалізації української культури.
Дитячий садок
1. Заохочення дітей до народних ігор. Один-два рази на тиждень організовувати суто українські ігри. Пробуджувати через них цікавість дітей до минулого українського народу.
2. Вивчення та виконання українських пісень, колядок, веснянок тощо.
3. Не потрібно перенасичувати дитячу уяву прорадянськими та закордонними казками, щоб у дитини не виникало питання «Чому я не Джек чи Альона, а Оксана, Петро?».
За допомогою сучасної інтерпретації не нав’язливо зацікавити дітей до української культури через легенди, історичні переповідки, які формувались ще сотні років тому.
Школа
1. «Буквар» - усунення прорадянських елементів. До кожної літери подавати малюнки, що стосуються української культури та народу. Недостатня кількість прикладів пов’язаних з історією України (князі, вишивка, українська хата), малюнки людей з трафаретними виразами обличчя. (початкова школа)
2. Обов’язкове вивчення гімну та молитви. Перед уроками прочитати/проспівати їх, тому що одне породжує інше. (початкова, середня школи)
3. Примітивне вивчення кордонів України. Розташування України на карті світу. Конкурси на найкращі намальовані кордони України. (початкова школа). Знання колишніх українських кордонів, що проходили територією Польщі, Росії. (середня школа)
4. Вивчення побуту, національних особливостей регіонів України. Вивчення діалектів свого регіону та порівняння з іншими регіонами. Вміння відмежовувати діалект від літературної мови. Конкурс на найбагатший діалект в регіоні. Виявлення та запобігання русизмів, полонізмів, жаргонізмів. Зустрічі з мовознавцями, екскурсії до сіл свого регіону, можливе проживання у селі на короткий період часу. (середня школа)
5. Декілька годин на тиждень розповідати учням про Героїв України - Степана Бандеру, Семена Петлюру, Івана Мазепу, Тараса Шевченка та інших. Популяризувати їх та ставити в приклад наступному поколінню. Організовувати шкільні вечори, які присвячені людям, що зробили вагомий внесок у розбудові української національної єдності. За можливості, вечір має закінчуватися українським фільмом, який би узагальнював усе сказане. Не перенасичувати розповідь іменами, датами, абревіатурами. (середня школа)
6. Відвідини історично-культурних місць України. Збільшення шкільних конкурсів, які б об’єднували учнів заходу та сходу України. Екскурсії для львів’ян до Харкова, а луганців - до Івано-Франківська. (середня школа)
7. Створення патріотичної організації, яка б поєднала у собі традиції українського «Пласту», американських бойскаутів та радянських піонерів. Популяризування основних українських центрів, вивчення історії свого регіону, збір пісень, розвиток діалектів, відновлення традицій, виокремлення кожної етнічної групи, утвердження української нації, національної єдності. Керівником даної організації повинна бути людина, яка б не мала влади, а суто займалася роботою організації. Повинна бути налагоджена тісна співпраця з українською діаспорою. Тому що дуже часто в діаспорі зберігається більше традицій, ніж у регіонах України. Та й учень має зрозуміти, що українців багато у інших країнах світу.
8. Заохочення учнів до народного ремесла - вишивання, лозоплетіння, гончарства.
9. У кожній школі бажано, щоб виходила своя газета українською мовою за кошти школи.
Сьогодні національне питання досить болюче для українського політикуму, адже воно одне з найважливіших у політичних симпатіях сходу та заходу. Тому проукраїнський політик, який все-таки забажає завоювати прихильність виборця зі сходу, не заїкнеться про українську мову, Європейський союз, - натомість говоритиме про російську мову, ЄЕП тощо.
Зі сказаного вище можна припустити, що робити категоричні заяви щодо повної інтеграції України до Європи ніхто з політиків не наважується, окрім ультраправих політичних сил - вони мають високу підтримку лише у Західній Україні.
Докорінно, у кращий бік, змінити ситуацію в Україні щодо національної свідомості можливо лише через десяток років, коли та дитина, яка сьогодні виховується в національно свідомій родині стане повнолітньою і зможе впливати на перебіг подій у своїй державі. Поки що таких людей замало...


Руслан ЗАЄЦЬ,
студент факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка, член НСЖУ.
м. Львів.



Львів попрощається з ЄВРО-2012 і міським головою?
Одразу ж наступного дня, як в Україні був оприлюднений Указ Президента України про дострокові вибори народних депутатів - про дочасні вибори міського голови заїкнулися і у Львові. Щонайцікавіше це пролунало з вуст самого міського голови Львова Андрія Садового.
Причину дочасних виборів у Львові Андрій Садовий пояснює тим, що у Львові була створена група фінансових кланів у змові з деякими місцевими політичними угрупованнями, яка опрацювувала і, використовуючи кризову ситуацію у державі, приступила до реалізації плану тотальної дестабілізації у місті. План дій простий – за допомогою ряду депутатів Львівської обласної та міської рад змістити міського голову з посади, переобрати секретаря міської ради і в умовах хаосу та безвладдя розпочати глобальний грабунок міста, масштабний «дерибан» міської землі та комунального майна.
Андрій Садовий озвучив це на черговій сесії міської ради після того, як на сесії була оприлюднена спільна заява депутатів міської ради від БЮТу, «Нашої України» та ПРП з проханням до Садового прозвітуватися щодо підготовки ЄВРО-2012 у Львові. Варто зазначити, що днем раніше депутати Львівської обласної ради звернулися до Генпрокуратури з проханням «перевірити факти очевидного зловживання службовим становищем з боку міського голови Львова Андрія Садового: йдеться про штучне зволікання з підготовкою Львова до «Євро-2012», зокрема, – з підписанням договору генпідряду з австрійською компанією «Альпіна».
Під час сесії міської ради очільник міста офіційно визнав свій провал у перемовинах з австрійською компанією ALPINE Bau GmbH щодо будівництва стадіону до Євро-2012 у Львові. Річ в тому, що представники будівельної компанії збільшили вартість будівництва стадіону, проте сума, запропонована компанією, неприйнятна для міськради та не відповідає дозволу, передбаченому Міністерством економіки України. Прес-служба Львівської міської ради оприлюднила повідомлення про те, що міська рада залучить іншого генерального підрядника для будівництва стадіону. Назва фірми, котра стане генпідрядником з будівництва стадіону до «Євро-2012», стане відомою не раніше початку листопада. Наразі робоча група з контролю та пошуку інвестора до «Євро-2012» опрацьовує пропозиції від інвесторів, що мають намір узяти участь у тендері. За попередніми планами робочої групи, усередині жовтня буде оголошено тендер на визначення інвестора з будівництва стадіону. Зараз міська рада приймає чимало пропозицій від потенційних інвесторів. Окрім того, на сайті міськради буде представлено всі умови, аби й інші фірми могли ознайомитися. Ймовірно, що на початок листопада вже стане відомо, хто буде генпідрядником, хто інвестуватиме і хто власне будуватиме стадіон.
Руслан ЗАЄЦЬ.